Прес-конференція єпископа УАПЦ Афанасія

20100127-1

ПРЕС-КОНФЕРЕНЦІЯ ПРЕОСВЯЩЕННОГО АФАНАСІЯ,

ЄПИСКОПА ХАРКІВСЬКОГО І ПОЛТАВСЬКОГО УАПЦ


Где ваша кафедра – в Харькове или Полтаве?

Єп. АФАНАСІЙ: Кафедра правлячого єпископа в Харкові, але позаяк на Полтавщині маю чималу підтримку, адже сам полтавчанин, прожив тут майже все своє життя і потрудився на славу Божу і для людей. Позаяк Полтава є другим кафедральним містом, то в Полтаві поки що й буде розміщуватися канцелярія єпархії. А там подивимось.

Хто патріарх вашої Церкви? Мефодій?

Єп. АФАНАСІЙ: Предстоятелем нашої Церкви є блаженніший Мефодій, митрополит Київський і всієї України. Владика Мефодій принципово не згоден із обранням на патріарший престол вважаючи, що патріарх в Україні повинен бути один і тоді, коли всі православні об’єднаються в єдину Помісну Православну Церкву. Наша Церква не має ніякого відношення до сумнозвісного «патріарха» Мойсея.

Де в місті ваша церква? Хочу відвідати ваші богослужіння.

Єп. АФАНАСІЙ: Коли виясниться хто із священиків і які громади лишились вірними Української Автокефальної Православної Церкви, яку очолює блаженні ший митрополит Мефодій, тоді буде повідомлено адреси наших храмів. Зараз підшукуємо тимчасове приміщення для богослужінь. Якщо таке знаєте, то повідомте.

Хоч Церква й живе поза державою, але й там є безлад, хабарництво, боротьба за парафії. Словом, мирське життя віддзеркалює свій негатив і в духовному житті служителів Церкви. Які ваші конкретні дії, щоби позбутися заплямованих служників від Бога.

Єп. АФАНАСІЙ: Якщо священик від Бога, то заплямованим він може бути хіба що наклепниками. Але на таких є суд Божий. Хоч і людський суд також може встановити істину. Де я ніс послух, то скрізь безлад намагався перетворити на порядок. Бог мене милував від хабарників і від хабарництва, тому конкретного нічого сказати не можу. Як кажуть – чув дзвін та не знаю, де він. А якщо в якійсь православній єпархії, незалежно від юрисдикції, йде боротьба за парафії, то це означає, що там не на місці правлячий єпископ. Добрих пастирів треба цінувати, підтримувати і відстоювати, захищати. Головним завданням для мене є відновлення структури Харківсько-Полтавської єпархії Української автокефальної Православної Церкви.

На священиків-варягів надіятися не буду, а одразу ж візьмуся за підбір і навчання та виховання кадрів, особливо з молоді. Звичайно, буду звертати увагу на їх освіченість та які вони як люди. Духовна нива України безкрайня і її перелоги ще орати та орати. Хочу зайняти саме духовну нішу, дати і священикам, і віруючим людям істинну духовну опіку, якої зараз так дуже не вистачає.

Українське православ’я, як ніколи, потребує в першу чергу духовних пастирів, а вже потім требовиконавців, бо зараз у нас, на жаль, навпаки. Наука Христова – це наука любові. В суспільстві множиться зло і ненависть, споживацтво затулило людям душу, скам’янило серце, а без любові в душі спасіння здобути неможливо. А спасіння в життя вічне є найголовнішим завданням православної людини.

Взагалі, плани великі і дай то, Боже, щоб поряд зі мною у виконанні цих планів, у служінні на Харківщині та Полтавщині зі мною стали плечем до плеча справжні соратники, бо те, що я хочу здійснити, утвердити, потребуватиме витримки, мужності, смирення і терпіння. І багато-багато роботи. Тут без сили духу не справитись. І ще. Українському православ’ю треба дати те, чого йому нині дуже не вистачає – український дух.

Почему вас пригласили в Полтаву-Харьков? Куда делся ваш предшественник?

Єп. АФАНАСІЙ: Ви знаєте, що в 2003 оці між УАПЦ та УПЦ КП почалися перемовини про об’єднання. Однією з умов була домовленість не поставляти нових єпископів на єпархії до завершення цього процесу. Наша Церква дотримувалася цієї домовленості аж до цього року. Київський же патріархат, навпаки, почав поставляти єпископа за єпископом, тому що Церква дбала про своє розширення, зміцнення..

В той же час на місцях у єпархіях діє чимало парафій вірних УАПЦ, а правлячих єпископів немає. До речі, за останні роки з цієї причини перейшло до інших юрисдикцій багато парафій, тому й було прийнято рішення про поставлення єпископів на єпархії. Так було прийнято рішення й по Харківсько-Полтавській єпархії, кафедра якої, і я на цьому наголошую, вдовствує з 2003 року, коли спільним рішенням Архієрейського собору та патріаршої ради за деструктивну діяльність, спрямовану проти предстоятеля митрополита Мефодія, що розхитувало й саму Церкву, архієпископа Ігоря (Ісиченка) було «скреслено із числа архієреїв УАПЦ і позбавлено всіх посад в УАПЦ».

До речі, я можу показати і цей Указ від 5 квітня 2003 року. Владика Ігор в 2005 році утворив і зареєстрував свою окрему Харківсько-Полтавську єпархію УАПЦ (оновлену). Хоча, оцю приставку «оновлена», він ставить дуже рідко і тому всі вважають, що він продовжує перебувати в УАПЦ, яку очолює Предстоятель блаженніший митрополит Мефодій.

Что мешает вам вернуться из раскола в лоно Матери-Церкви? Знаете ли ви лично об ответственности перед Богом за упорство в расколе?

Єп. АФАНАСІЙ: Дуже гарне запитання. Але і я запитаю. А що думала, скажімо, Московська митрополія, коли спочатку відкололася від Київської митрополії, а згодом без згоди на те Константинопольської Матері-Церкви, складовою частиною якої була впродовж кількох століть, обрала свого патріарха, проголосивши власну автокефалію, тобто самостійність, і 141 рік перебувала в розколі?

Для України Церквою-Матір’ю є Церква Константинопольська, яка утворила митрополію Київською ще в 988 році, яку лише в 17 столітті її поглинула Церква Російська. А наша Церква не є розкольницькою, бо нікого не розколювала. В 1989 році з волі Божої і народу українського почали утворюватися її парафії і єпархії, а згодом одностайним рішенням Всеукраїнського Православного Собору була проголошена Українська Автокефальна Православна Церква, чим і була відновлена історична справедливість. Треба вивчати історію і трактувати її такою, якою вона була на той час.

А сам я знаю не лише про відповідальність перед Богом за себе, а ще й про відповідальність перед Богом за свій боголюбивий народ український, який потребує саме української за духом пастирської опіки.

Чому Автокефальна Церква розкололась на два табори? Ви до якого належите? З яким патріархом?

Єп. АФАНАСІЙ: Я належу до Української Автокефальної Православної Церкви, а її очолює блаженніший Мефодій, митрополит Київський і всієї України. Ніяких двох таборів у нашій Церкві немає. Є УАПЦ, до якої належить більше 1200 парафій, якими керують тринадцять архієреїв, і є різні угрупування від однієї до декількох громад, які використовують ім’я нашої Церкви, щоб надати собі хоч якоїсь ваги. Такою є і т.з. Харківсько-Полтавська єпархія УАПЦ (оновлена), яку зареєстрував архієпископ Ігор (Ісиченко) в 2005 році і яка нараховує до десятка парафій. А ще є якась «істинна», «апостольська», «канонічна» і т.д. Але вони до нашої Церкви не мають ніякого відношення і говорити про якісь табори немає так само ніяких підстав. Наша Церква єдина.

Яким чином каплиця на інституті зв’язку, що побудована на згадку зустрічі царя Миколи 2 з полтавцями, перебуває у віданні УАПЦ. Віддайте її москалям. Хоча, можливо, для зберігання велосипеда та побутових речей вона більш підходить.

Єп. АФАНАСІЙ: Не знаю, що зберігають у каплиці, але знаю, що там хороша згуртована громада. А Московському патріархату й так влада віддала майже все, що тільки можна було віддати. То нехай же хоч крихта й українцям перепаде. Нікуди правди діти – тільки крихти й збираємо зі столу, а ви ще й «каплицю віддайте москалям». Хоча й там українці Богу моляться. Одне знаю, так чи інакше, а Бог все поставить згодом на свої місця. Що не відбувається, то все з Божої волі і тільки Він знає з якою метою.

Чому отець Афанасій самовільно покинув монастир на Житомирщині і як він перейшов з УПЦ КП в УАПЦ?

Єп. АФАНАСІЙ: Відповідь на це питання потребує тривалого часу. Крім того, не хочу влазити в дебати з цього питання, бо воно невдячне. Знаю одне – кожен повинен бути там і на тому місці, де на те є воля Божа. І без волі Божої ніщо в цьому світі не відбувається. В Господа і кожна волосина порахована. Я дуже вдячний житомирянам за їхню підтримку і любов, яка залишиться в моїй душі, в моєму серці теплим сонячним промінчиком. Коли ми прощалися, то всі плакали.

Погодьтеся, можна що завгодно говорити про людину, про її перехід, про якусь втечу і таке інше, можна багато навигадувати, але людські сльози жалю при прощанні є найбільшою і справжньою оцінкою її життя і праці. Те, що вдалося в Білках зробити за неповні три роки на порожньому місці, коли вже й на звичайних недільних службах було до ста й більше молільників, то ви замі розумієте, що просто так це не відбувається.

Сам я глибоко православний, служу Богу й людям, і не треба шукати ворога там, де його нема. Треба, навпаки, пліч-о-пліч будувати православну українську Державу, де б Церква православна була за духом українська і була духовною опорою такою міцною, щоб ніякий ворог її не здолав.

Архієпископ Харківський і Полтавський Ігор Ісиченко. Погоджуючись на призначення ще одного архієпископа, чи сприяєте ви єдності Церкви?

Єп. АФАНАСІЙ: Я єпископ і вже сказав, що наша Церква єдина, вона перебуває в єдності, а владика Ігор Ісиченко має свою організацію, яка не є в складі Української Автокефальної Православної Церкви.

Шановний владико, ви багато років виступали в пресі публічно із схвальними оцінками на адресу Київського патріархату. Безумовно, багатьох здивувало ваше висвячення в УАПЦ. Як ця зміна вплинула на ваші погляди.

Єп. АФАНАСІЙ: А про які зміни, і яких поглядів іде мова? Якби я перейшов, скажімо, в греко-католицьку Церкву чи магометанську віру, чи ще в якусь, тоді можна було б говорити про зміну поглядів. А погляди мої глибоко православні. Від жодного слова, яке я сказав про Київський Патріархат, в якому я перебував, чи про Предстоятеля Церкви святійшого патріарха Філарета я не відмовляюся. Я був щирий як тоді, так і зараз. А сам я дуже вдячний владиці Ізяславу, людині дуже добрій, порядній, совісній… мені добре служилося в Житомирській єпархії. Але якщо я зараз вдамся до причин, які виштовхали мене з Київського Патріархату, то це почнеться балаканина, такий рейвах, що краще його не починати. Як кажуть, не буди біду, щоб не було горя.

Якщо, можливо, хтось очікував, що я приїду в Полтаву і буду комусь мстити, буду лити бруд на Київський патріархат, то цього ніхто не дочекається. Це є життя. Що було у свій час, то повинне було так бути. Все, що відбувається, відбувається з волі Божої, а коли так, то ми повинні сприймати із смиренням, розуміючи, що це дане Богом для якогось нашого повчання, виправлення і т. ін.. Якщо ми віруючі люди, то ми повинні це розуміти. Якщо ж ми цього не розуміємо, тоді ми є невіруючими людьми. Так само і в цій ситуації.

Я прийшов на Полтавщину як свій до своїх. В цій землі закопана моя пуповина, тому можна сказати, що тут пуп моєї земної Вітчизни, батьківщини. Хоча в усіх нас є Вітчизна небесна до якої ми намагаємося дійти, досягнути. І те життя, яке складається, яке нам посилає Бог – важке, тяжке, може, іноді радісне, можливо сонячний промінчик пробиває темряву, на наше збудування. А ми в свою чергу, повинні подбати не тільки про збудування своєї душі, а й про збудування душ інших людей. Так само, як і про збудування і Церкви, і нашої Вітчизни України. Тому що Господь наш Ісус Христос і Вітчизна наша Україна повинні бути головним у нашому житті. І те, що для Бога, і те, що для України, ми повинні його робити. Те, що йде в розріз із Божим, те, що йде в розріз із тим, що є корисним для Вітчизни, ми повинні відмовлятися і його не робити. А підвалини… нехай вони зостануться зі мною.

Всі ми, православні, повинні стояти пліч-о-пліч, щоб вистояла наша Вітчизна, щоб збулася наша Держава, бо без духовної опори наша держава не вистоїть. І доки частина православних людей перебуватиме під омофором Московського патріархату, доти в нас буде розбрат. Ми ж із вами повинні працювати на те, щоб всі були в єдності. А без любові єднання бути не може.

Я думаю, що спочатку ми повинні прийти до розуміння того, що ми один народ, що живемо в одній державі і що між нами не може бути розділення, ненависті, зла. Коли це усвідомимо й перестанемо самі між собою гризтися, тоді можна буде говорити й про єдину Помісну православну Церкву. Всі ми її хочемо.

Я готовий все віддати, лиш би це відбулося, бо доки буде це розділення (не треба писати, що розкол, ніхто нікого не розколював, кожен видав своє), то нашим ворогам буде легше позбавити нас нашої держави. Без духовної опори, без Церкви, яка наповнена духом українським, держави не збудувати. Надто багато роз’єднуючих сил в Україні.

Владико, так а чого тоді не розпочати об’єднання, будемо казати, українського православ’я, коли з російським є певні проблеми, скажімо з греко-католицькою…

Єп. АФАНАСІЙ: А як ви собі це уявляєте?

Я не знаю як, я вас запитую, які ваші думки, і чи скоро це можливо.

Єп. АФАНАСІЙ: Колись один архієрей, якого я дуже шаную, сказав так. От, якби всіх єпископів зібрати до купи – московського, київського патріархатів, автокефальної Церкви, греко-католиків, яких, власне, з нами розділяють лише деякі догмати, хоча все інше у них православне, а об’єднує любов до Вітчизни – у нас вона одна, і посадити їх в одній кімнаті, як обирається папа Римський, замурувати вікна й двері, не давати ні їсти, ні пити, то вони посидять день-другий, а на четвертий ми побачимо білий дим з димаря. Таким чином можна…

Але я друге скажу – так ми можемо об’єднатися, але якщо ми вкинемо до одного мішка кота, собаку й мишу, зав’яжемо цей мішок, то що з того вийде? Першою, коли битимуться між собою, задавлять мишу, а потім погризуть горлянки один одному. Якщо впродовж майже двадцяти років у найбільшій православній конфесії виховувалася ненависть, озлоблення до Київського патріархату, Автокефальної Церкви, то спочатку треба домовитися про єднання молитовне, євхаристійне і виховати в людей любов, основу християнської віри, без чого її немає. А коли вже переважна більшість буде готова до цього, тоді зібрати спільний Собор і прийняти рішення про об’єднання. Адже всі розуміють, що без цього ми не можемо далі жити, рухатися, розвиватися. Єдина завада на цьому шляху – наші душі. Адже доки земля не вигріється, то скільки б насіння в ній не лежало, воно не зійде, а зійде тоді, коли будуть відповідні природні умови.

Як ви прокоментуєте повідомлення про те, що УАПЦ звернулася до Константинопольського патріархату про прийняття під омофор вселенського патріарха. Питання надзвичайно болюче, воно вносить напругу в суспільство…

Єп. АФАНАСІЙ: Про це було повідомлено в пресі. 26 серпня цього року на архієрейському соборі одноголосно за участі всіх єпископів було прийнято заяву до вселенського патріарха Варфоломія про прийняття нашої Церкви на правах широкої автономії до Константинопольського патріархату. Це є Церква-Мати для православ’я України. Адже Московська Церква є донькою Київської митрополії, а не навпаки. Саме тому наша Церква й звернулася до Матері-Церкви. Константинопольський патріархат зреагував достатньо швидко, на священному Синоді було створено комісію, яка приїжджала на початку жовтня до України, протягом двох діб велися переговори з нашим Предстоятелем. Зараз ми чекаємо на відповідь. Якою вона буде – побачимо. Жаль тільки, що події, які відбуваються в Автокефальній Церкві, здебільшого замовчуються ЗМІ. Але ця подія була достатньо широко висвітлена.

Україну заполоняють секти і сьогодні треба людей спасати від сект, а ви виясняєте стосунки між собою. Більше того, вже появляються войовничі секти, в тому числі й на Полтавщині. Коли ви зробите спільну заяву проти поширення різних сект?

Єп. АФАНАСІЙ: По-перше, про це повинна дбати влада. Вона має право реєструвати, чи не реєструвати. Чому вона дає дозвіл на діяльність таких войовничих, навіть злочинних сект, то це питання не до православних архієреїв. А що до міжконфесійних стосунків, то тут можна сказати таке. Слід, перш за все, перестати воювати, кожен нехай господарює у своєму домі, а люди хай обирають, куди їм іти, так би мовити, на гостину.

Я ще думаю, що коли в нас в Україні в самому суспільстві таке розділення, то може й добре, що існує кілька православних конфесій і людині є куди піти, коли її щось не влаштовує. Все повинне відбутися природнім шляхом. А такий нинішній стан, який є, можливий тільки з волі Божої. Для чого така Його воля – ми не можемо знати. Ми можемо лише міркувати, уявляти, але це всього лише наші людські міркування. А щоб люди не йшли в секти, треба аби православні не стільки об’єднувалися в одну Церкву, як щоб архиєрейство й священство так себе поводило в побуті й служінні, щоб саме їхнє життя було прикладом для людей. Тоді вони йтимуть до храмів, а не збиватимуться на манівці.

Крім того, православна віра добровільна, а секти, здебільшого, поводять себе агресивно, ломляться, як кажуть, прямо в двері… Та слід усім пам’ятати головне – спасіння можливе тільки в православній вірі. Ще хочу додати, що я прийшов на Полтавщину й Харківщину працювати, а не безплідно воювати. Дай, Боже, щоб у мене були соратники.

Пошук

Публікації


<грудня 2009>
ПНВТСРЧТПТСБНД
 13456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031   
Банер