Прощаючи мене – ти воскрешаєш мене до життя

vign Adama«Ми вступаємо в період Великого посту – найважчого з усіх періодів нашого життя у вірі, бо він вимагає від нас особливого життя духовного і тілесного, коли треба проявити вольові зусилля, щоб спробувати змінити свій душевний стан, стан свого серця і мислення. Тверезий погляд на самого себе, безстороння оцінка свого способу життя дає нам можливість сьогодні звершити маленький, але значущий у нашому житті, подвиг – щиро попросити прощення у своїх ближніх, не очікуючи того, щоб хтось першим попросив його в нас».

Сказав у своєму повчальному слові архієпископ Харківський і Полтавський Афанасій (Шкурупій) під час святої Божественної літургії в Свято-Вознесенському храмі 26 лютого 2017 року, коли свята православна Церква Неділі сиропусної, прощеної, та згадування Адамового вигнання, завершує тритижневий період підготовки вірян до Великого посту. Спільно з архіпастирем служили ігумен Антоній (Бондарець), секретар Консисторії, та ієрей Олександр Горай.

«Церква дала нам три тижні, щоб ми гідно підготувалися до періоду Великого посту – часу випробування духовного і тілесного, часу вивірення нашої віри на міцність і витримку. Почалася підготовка з Неділі про блудного сина, коли ми на літургії, під час читання Євангелії, чули життєву історію сина, котрий збився з вірного шляху й розтратив усе, що його батько надбав за своє життя і йому передав, щоб він, до вже отриманого, додавав і власною працею скарбів. Але той не тільки сам нічого не надбав, а й розтратив і батьківську спадщину, що йому дісталася. Тобто, проявив свавілля.

Те саме сталося, коли Адам відмовився від спільності з Богом, із своїм Отцем Небесним. Він наче сказав Йому, що ось у цьому я з Тобою, а ось в цьому вибач, але обійдуся без твоєї волі.

Слава Богу, що той син, затиснений лещатами життєвих умов, у які втрапив, все ж зрозумів помилку і повернувся назад до отчого дому. Людина вирішила повернутися, але згадаймо, що перед цим була Неділя про митаря й фарисея, коли в євангельській розповіді ми чули, що митар, зрозумівши, Кого він зрадив, то боявся навіть очі підняти.

Коли ж усвідомив, що сказавши одного разу неправду, не в силі вимовити правдивих покаянних слів, то в глибині його серця народилася покаянна молитва. І він у розпачі бив себе в груди й вимовляв лише кілька слів: «Помилуй мене, бо нагрішив».

Тому й син, який повернувся до батька після тривалого блукання світами, усвідомивши, що він накоїв із собою, як він завинив перед рідним батьком, не тільки не знаходить слів для оправдання, а не сміє назвати себе навіть сином, а каже: «Краще я буду слугою». Хоча спочатку, зарозумілий, він сказав батькові – ти для мене помер, тому віддай мені мою половину спадщини, бо я сам хочу розпоряджатися своїм життям. Це вже потім появилося покаяння».

Владика Афанасій нагадав і про сліпого Вартимея, як той просив у Бога для себе зцілення, прозріння, нагадав, що Бог не тільки очі зцілює, але торкається прозрінням розуму й серця. Тоді людина починає усвідомлювати, що є Бог і прагне Його побачити, зустрітися з Ним. А це вже бажання людини зрячої, як, скажімо, Закхей, який хотів побачити Ісуса Христа, але за іншими, високими і дужими, не міг, а тому виліз навіть на деревину, щоб своїм зором зустрітися з Істиною.

«Страшний суд і ставить людей лицем до лиця, бо він – останній ступінь прозріння, коли приспана совість кожного оживе і кожен побачить свою душу, як відображення самого себе в дзеркалі. Це як той заблукалий, тобто загиблий для батька син, що був помер для нього, а потім ожив. Так і совість – наче затерпла через негідні помисли і вчинки, а потім ожила і стала звинувачувати нас за все недобре й страшне, що ми наробили за попереднє життя, тоді в нашому серці й народжується митарева молитва: «Помилуй мене, Господи, бо нагрішив перед Тобою». Чому так? Та тому, що ми стали зрячими і побачили, перш за все, себе, а не когось».

Владика розповів, як у жовтні 2014 року, коли він благословляв солдатів 92 ОМБр, що відправлялися на захист Вітчизни від російського агресора, до нього підійшов років 25-ти кремезний воїн і, плачучи, запитував: «Як же ми будемо стріляти один в одного, ми ж християни?» Тобто, в його серці пробудилося сумління, адже він ішов на війну вбивати ворога, хоча той ворог теж жива людина. Потім він упевнено сказав наступні слова: «Але за Батьківщину я й життя своє віддам». Він, до речі, з Херсонщини, доглядав тяжко хвору маму, але пішов добровольцем захищати рідну землю, Україну. «Я не знаю, як склалася його подальша доля. Знаю лише, що за рік рядовий воїн став командиром відділення, а згодом взводу. І ще знаю, що той, у чиєму серці живе совість, ладен захистити і ближнього, і Батьківщину, і віру православну.

…Я не знаю, коли буде Страшний суд. Це знає тільки Отець Небесний. Але я знаю напевне, що Бог не залишить мене там, де мені буде недобре, якщо я захочу духовного зцілення, прозріння. Хіба Він не дасть мені ліки, якщо я заблагаю – помилуй? Треба тільки захотіти».

Архієрей закликав вірян до прощення, бо воно є синонімом слова воскресіння. «Тому, прощаючи мене, ви воскрешаєте мене і я можу жити в усій повноті цього слова. І так кожен із нас. Віра наша пасхальна і я бажаю всім пройти період посту гідно, щоб в усій повноті пасхальної радості зустріти Воскреслого Господа нашого Ісуса Христа».

Після завершення літургії архієпископ Афанасій звершив вечірню з чином прощення.

Пошук

Публікації


<лютого 2017>
ПНВТСРЧТПТСБНД
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
27