Наше світло – це Христос

318OtcivАрхієпископ Афанасій (Шкурупій): «Хвиля страшних переслідувань XX сторіччя особливим чином прокотилася по українській землі. На початку 60-х років практично все церковне життя було насильно знищене, а життя нашої УАПЦ ще раніше обірвалося – наприкінці сорокових. Ті, хто затоптував духовне життя українського народу товстим шаром бетону, створеного злими думками і хворобливими доктринами, навіть на мить не задумувалися над тим, що з-під цієї товщі можуть знову прорости зелені паростки віри й національного духу».

28 травня 2017 року, 7-ої неділі після Пасхи, в день вшанування пам’яті 318 святих отців І Вселенського Собору (325 р.), високопреосвященний Афанасій, архієпископ Харківський і Полтавський, керуючий Черкаською і Кіровоградською єпархією, спільно з ігуменом Антонієм (Бондарцем), секретарем Консисторії єпархії, звершив святу Божественну літургію.

На запричасному стиху Владика Афанасій звернувся до присутніх із повчальним словом, в якому пов’язав події четвертого століття, коли у світі утверджувалася християнська віра, долаючи всілякі перепони віросповідного порядку, із утвердженням автокефалії українського православ’я, яке пробивало свою дорогу до самостійності крізь терня переслідувань і мучеництва. «Ті, хто руйнував храми й викорінював церковне життя в Україні, не усвідомлювали того, що навіть, на перший погляд, слабенький корінчик має таку силу життя, що проростає навіть крізь асфальт, рве його і виривається до сонячного світла.

Наше ж світло – це Христос, а віра - це осердя життя, те осердя, в якому людське з'єднується з Божественним. А сила віри міцна не тільки силою людей — силою їхньої волі, їхньої вірності, їхньої мужності, але й силою Божою.

Нині ми бачимо, як, долаючи кам’яну товщу, якою ворог придушив душу нашого народу, все ж на живому тілі українського православного люду, що віками жив на цій землі, проросла безліч зелених паростків, які зруйнували ту товщу силою життя, як руйнується навіть асфальт силою коренів дерев, що проростають».

УАПЦ в ХХ-му столітті пережила великі мученицькі страждання, але вистояла в буревіях революційної і політичної боротьби різних державницьких систем, відстоюючи православне віросповідання в його національному українському сегменті, маючи злети й падіння своєї історії. Але у відповідальні для України часи завжди залишалася вірною своєму вибору, наслідуючи свого Главу, Господа Ісуса Христа, який, знаючи Свою стражденну долю, звернувся до Отця Небесного з молінням: «Отче, спаси мене від цієї години», але до цієї молитви додав: «але для того Я й прийшов на цю годину» (Ін., 1:27), бо була ця година найбільш відповідальна у Його житті на землі.

«І в житті кожної людини, і в житті цілого народу, є години страждань, які приносять із собою революції, війни, перевороти, перетворення, і ці години в житті безумовно найбільш тяжкі, але й найбільш відповідальні, – наголошував Владика у своєму повчальному слові. – Такі години повинні завжди закінчуватися або славою, або знеславленням, — або смертю, або воскресінням. Тяжкі, безумовно, години страждань і для окремої людини, і для цілих народів, коли смерть дивиться в очі, коли небезпека вічної загибелі загрожує».

Та коли на те воля Божа, мета якої відома лише Йому одному, то кожна людина й народи повинні молитися й піклуватися про те, щоб ці страждання приводили не до загибелі, а до слави, не до смерті, а до життя. І отці І Вселенського Собору, піклуючись про чистоту християнської віри, зібралися в Нікеї, щоб осудити єресь Арія, який стверджував, що Ісус Христос не втілений Бог, а творіння Боже. Вони відкинули це вчення і спасли чистоту віровчення.

«Якби єресь Арія не була розвінчана й заборонена в IV столітті, то в нас не було б свято-отцівського періоду, не було б усього того, що привело до великих постанов семи Всесвітніх Соборів, не було б механізму подолання єретичних поглядів і навряд чи б дійшла до нашого складного XXI століття християнське віра.

Не відродилася б на початку ХХ століття і наша УАПЦ, яка виявила силу віри, незважаючи на століття переслідувань і спроб викорінити з душі православних українців тяжіння до рідної віри й Церкви, – сказав архієпископ Афанасій. – Як і в першій половині ХХ-го століття, так і нині наш український народ переживає тяжку годину страждань, перетворення, вигнання злиднями з рідної землі, бо старий устрій життя зруйнований, знищений той спосіб життя, з яким ми так звиклися і зміни якого боялися. Коли ж ця воля Божа сталася, коли ми опинилися у цьому страшному вирі, який крутить усім світом, то тепер одна у нас повинна бути молитва до Бога: «Отче, прослав же наш народ, щоб він прославив Тебе, дай йому зі славою, а не з ганьбою вийти з цього полум’я страждань, дай, щоб він не загинув у ньому, а відродився до нового, кращого життя!» 

Пошук

Публікації


<травня 2017>
ПНВТСРЧТПТСБНД
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
3031