І знову прийде у славі...

Страшний СудВ ім'я Отця і Сина, і Святого Духа!

 Дорогі брати і сестри! Сьогодні моє слово про Страшний Суд, про який Господь наш Ісус Христос попередив нас: «Прийде Син Людський у славі Отця Свого з ангелами Своїми і тоді віддасть кожному по ділах його» (Мт. 16:27).

А що ж ми з вами - чи прислуховуємося кожної миті свого життя на землі до цих визначальних слів Господа, чи задумуємося над тим, що вони означають для кожного з нас незалежно від того, хто ми і яке місце в суспільстві займаємо: високого звання чи самого найнижчого? Чи задумуємося над словами із Символу віри про Ісуса Христа, який читаємо кожного вечора і кожного ранку, і який є основою нашої православної віри, в котрому говориться про Господа, що Він: «Знову прийде у славі судити живих і мертвих»? Адже ми повторюємо ці слова постійно, бо є віруючими, ми щиро віруємо, що Ісус Христос, як Суддя праведний, прийде судити людей, котрі оживуть - хто в життя вічне, а хто на вічне осудження. І знову виникає запитання - хто нині боїться Страшного Суду Христового? Чи є в наших душах трепетний страх Божий? Ні, не через те, що Господь покарає за непослух і погані вчинки, а що з ними постанемо перед очима Всевишнього і сором палитиме і наш зір, і нашу нещасну душу, геть чисто всю в незгойних ранах нерозкаяння за життя на землі. Цей суд совісті і буде нам найстрашнішою карою. Ми повинні повсякчас пам'ятати про Страшний Суд не тому, щоб під страхом покарання ходити до церкви на сповідь, бо каяття через спонуку страхом не є щирим і мало важить в очах Господніх, а щоб, тримаючи його перед зором своєї пам'яті як щось реальне і невідворотне, завжди ставили себе на суд - суд власної совісті по науці Христовій. І чим суворішим буде наш суд над самими собою, тим краще ми підготуємося до майбутнього Страшного Суду. «Не спімо, як інші, а пильнуймо та будьмо тверезі!» (1 Сол. 5:6), - закликає нас апостол Павло.

Але чи готові ми зустріти Суддю і дати відповідь на Страшному Суді Господньому за всі свої діла? Ні! Кожен із нас міркує собі по земному, що зуміє відбалакатися, відпроситися від покарання, оправдовуючись всілякими причинами, які начебто спонукали нас до тих чи інших злих діянь, перевести вину на іншого. Але то будуть марні потуги на оправдання, бо коли: «День Господній приходить суворий, і лютість, і полум'я гніву, щоб землю зробити спустошеною, а грішних її вигублювати», - свідчить старозавітний пророк Ісая (Іс. 10-13), тоді наступить страшна година - зорі небесні і сузір'я не дадуть свого світла, а сонце затьмиться, коли буде сходити, і місяць вже не сяятиме. Так свідчить той же Ісая далі в своєму пророцтві. А в Об'явленні апостол Іоанн Богослов свідчить: «І кинув ангел серп свій на землю, і обрізав виноград на землі, і кинув у велике чавило гніву Божого. І потоптано ягоди у чавилі поза містом, і потекла кров із чавила аж до кінських вуздечок» (Об. 14:19-20).

Страшна і жахлива доля неслухняного роду людського! А скільки скептиків, що не вірять пророцтвам Біблії, кажучи: «То все вигадки». Але і в Євангелії від Матвія ми читаємо про останню годину цього суєтного і гріховного світу людського, коли Господь на запитання учнів Своїх відказав їм таке: «Істинно кажу вам - не залишиться тут каменя на камені, все буде зруйноване» (Мт. 24:2). Господь говорив про долю єрусалимського храму, але ці слова слід розуміти і як попередження всьому людству. Адже говорив Господь неодноразово: «Хто має вуха, нехай слухає...», тобто розуміє глибинний смисл усіх висловлювань Його. А в Євангелії ми знаходимо раз за разом підтвердження пророцтв Старого Заповіту про другий прихід Сина Людського вже від Нього Самого: «Бо в ті дні буде така скорбота, якої ще не було від початку Божого творіння, аж донині, і більше ніколи не буде... Ви ж стережіться! Ось Я сказав вам усе наперед. Але в ті дні, після тієї скорботи, сонце затьмиться і місяць не дасть світла свого. І зорі спадуть з неба, і сили небесні похитнуться. І тоді побачать Сина Людського, що йде по хмарах з великою силою і славою» (Мк. 13:19, 23, 24-26). І підкреслює ці Свої слова: «Небо і земля проминуть, але слова Мої не проминуть!» (Мк. 13:31). І якщо ми з вами християни, то повинні вірити кожному слову Господа нашого, бо інакше ми тоді не віруючі, а якісь захожани до храму Божого, що відвідують дім Божий лише для того, щоб поставити свічку, наче б виконати обов'язковий ритуал, що більше схоже на язичництво, а не православ'я.

Але ж сказано: «Про день той і про годину не знає ніхто - ні ангели на небі, ні Син, а тільки Отець. Глядіть, пильнуйте й моліться, бо не знаєте, коли час той настане» (Мр. 13:32-33). «Моліться» попереджає нас Господь, бо якщо недостатньо в нас виявиться при останній годині добрих справ, то оправдані будемо вірою й молитвою, адже й у ранковій молитві до Ісуса Христа просимо: «Віру цю, Боже мій, замість діл зарахуй мені, бо не знайдеш вчинків, заради яких Ти виправдав би мене. Але тієї віри моєї нехай вистачить замість діл моїх, вона нехай відповідає за мене, і нехай виправдає мене, нехай зробить учасником вічної твоєї слави» (з Молитовника). Ось яке велике і доленосне значення має наша віра і наша молитва у справі спасіння в життя вічне! Настільки велике, що може бути достатньою, аби навіть оправдати набуті по життю гріхи, котрі ми не встигнемо відпрацювати добрими вчинками та каяттям. «Моліться завжди всякою молитвою і благанням у дусі і пильнуйте для того з всякою витривалістю і молитвою» (Еф. 6:18).

І ось тут кожен з нас повинен знати і пам'ятати історію стародавнього світу і те, що сталося тоді з людством. А сталося ось що. Стали люди розмножуватися по всій землі, в них народжувалися вродливі доньки, які сподобались синам Божим і вони брали їх собі за дружин, і вони їм народжували дітей. Людство розмножувалося, але не йшло шляхом праведного життя, а навпаки - їло, пило, веселилось, скрізь запанувало насильство, підступність, зрада, братовбивство, зневіра, тобто пішло велике розбещення на землі. Ось як би й за нинішніх часів, коли панує нечуване зло, яким просякнуте все і скрізь - озлоблення опанувало чи не кожну душу, а батько зла хто? Диявол! В останні десятиліття майже все, що людина створює своїм розумом і руками, виявляється в тій чи іншій мірі для неї шкідливим, часто таким, що ставить людство на межу життя й смерті. Як пишеться в Біблії: «І пожалкував був Господь, що людину створив на землі» (Бут. 6:6). Ось до чого дійшла людина в своїй сваволі! «І промовив Господь: «Зітру Я людину, яку створив, з поверхні землі - від людини аж до скотини, аж до плазунів, і аж до птаства небесного» (Бут. 6:7).

Люди не знали, що чекає їх, як не знаємо і ми, нинішні, тому й не прислуховувались до повчань, порушували заповіти Отця свого Небесного, як сказано: «Кожен, хто переступає вчення Христове і не перебуває в Ньому, не має Бога» (2 Ін. 1:9).

Але ж Отець Небесний милостивий і люблячий, Йому шкода повністю знищувати Своє створіння. І тому Він чинить мудро - і вигублює все скверне й нечестиве, і зберігає життя на землі: обирає серед роду людського найправеднішого чоловіка, який породив і виховав такою ж і свою родину - Ноя, давши людству шанс на спасіння. Бог вказує Ною, якого розміру тому слід зробити ковчега, і якого саме, щоб він врятував свою родину і тварин та птахів, необхідних для подальшого існування людства. «А Я наведу потоп, воду на землю, щоб з-під неба винищити кожне тіло, в якому дух життя. Помре все, що на землі!» (Бут. 6:17), - пояснює Господь Ною, що Він хоче вчинити з людством і для чого тому треба приготувати ковчега.

Дехто скаже - що ж, мовляв, у Нього за милосердя таке, що винищує творіння Своє? Але такі слова виникають у головах людей лукавих, бо причина всьому - ми самі, причина в нашому житті земному, бо про життя небесне ми забули і з кожним днем, як ошалілі, несемося до вічної загибелі, про яку не хочемо навіть нагадувати собі, а, тим паче, уявляти. Ми женемося за втіхами тут, на землі, не задумуючись про те, що таким чином позбавляємо себе їх на небесах, тобто на віки. «Тішся, юначе, своїм молодецтвом, а серце твоє нехай буде веселе за днів молодощів твоїх! І ходи ти дорогами серця свого і видінням очей своїх, але знай, що за все це провадить Бог тебе до суду!» (Екл. 11:9). Пам'ятаєте: «Бог не дивиться на особу» (Дії 10:34)? І ще: «Бога бійся й чини Його заповіді, бо належить це кожній людині. Бо Бог приведе кожну справу на суд і все потаємне - чи добре воно, чи лихе» (Екл. 12:13-14). То чи похилого ти віку, чи зовсім ще молодий, а однак Бог спитає за одним законом - Заповітом Своїм. Людина ж, маючи певну волю від Творця, віддаляється від Нього, похваляється своїм розумом, вважаючи, що може досягти всього самостійно без помочі Божої, намагається задовольняти свої пристрасті, а вони, коли потурати їм, затягують у вир аж до самого дна. А з дна дуже тяжко підніматися, адже голод духовний повністю виснажує сили такої людини. Чи може знесилена людина подолати не те що гору, а хоча б узвишшя? Коли б хоч трішки турбувалися про вічне, від якого нам нікуди не дітись, адже так влаштований Всесвіт, то жили б із користю для душі, готуючи себе до життя майбутнього.

Отже, готуймося на суд, на суд страшний і праведний, на суд остаточний, після якого наступить вічне блаженство або вічна мука, бо: «Так буде і при кінці світу: вийдуть ангели та відділять злих з-поміж праведних. І вкинуть їх у піч вогненну - там буде плач і скрегіт зубів» (Мт. 13:49-50). Тому ми повинні бути готовими до тієї години, коли прийде Господар і запитає кожного з нас, як ми використали найбільший дар, якого Він дав кожному - життя на землі на випробування. Тобто, як ми пройшли земне випробування життям - гідно, чи негідно, заслуговуємо Царства Божого чи царства вічної темряви й тортур. Адже Господь застерігає нас притчею, яку ми читаємо в Євангелії: «Коли ж раб той скаже в серці своєму: «Не скоро господар мій прийде» і почне бити слуг та служниць, їсти й пити та напиватися, то господар раба того прийде того дня, коли він не сподівається, і години, якої він не знає, і розітне його, і визначить йому долю з невірними» (Лк. 12:45-46).

Strashn sud

Другий прихід Господа Ісуса Христа на землю буде в славі, але страшний для людей, бо не знатиме жоден із нас, що йому буде визначено Всевишнім, а тільки останньої миті, коли: «Небеса з великим шумом перейдуть, а стихії, розпалившись, зруйнуються, земля і всі діла на ній згорять» (2 Петра 3:10). Він тоді: «Сяде на престолі слави Своєї, і зберуться перед Ним усі народи, і Він відокремить одних від других, як пастир відокремлює овець від козлів, і поставить овець праворуч Себе, а козлів - ліворуч» (Мт. 25:31-33). І скаже Він до овець: «Прийдіть, благословенні Отця Мого, успадкуйте Царство, приготовлене вам від заснування світу» (Мт. 25:34). Хто ж матиме таку нагороду від Бога і за які заслуги? Знову знаходимо дуже важливе повчальне пояснення від Самого Господа: «Бо Я голодував і ви нагодували Мене, знемагав від спраги і ви напоїли Мене, чужинцем був і ви прийняли Мене, був нагим і ви зодягли Мене, був Хворим і ви піклувалися Мною, у в'язниці був і ви відвідали Мене» (Мт. 25:35-36). І як на запитання праведників, які здивуються таким Його словам тієї останньої години світу, бо ж ніхто з них нічого із сказаного не робив, так і нам нинішнім, відповідає Господь: «Так, як ви зробили це одному з братів Моїх менших, те зробили Мені!» (Мт. 25:40). А братами Він називає тих, які освячуються Ним, тобто приймають хрещення в Ісусі Христі, тому Він і називає охрещених братами, адже говорить: «Ось Я і діти, яких дав Мені Бог!» (Євр. 2:13).

Покладаючись на свідчення апостола Павла, ми сміливо можемо вважати, що коли ми складаємося з тіла й крові, а Він теж прийняв тіло й кров, аби зріднитися з нами і, таким чином, Своєю смертю на хресті позбавити сили того, хто має владу смерті, тобто диявола, а з дня хрещеннями ми об'єднані Духом Святим в Єдиному і всі ми перебуваємо в нероздільній єдності, то ми і є Його братами меншими. Він і кров Свою пролив заради нашого спасіння, щоб визволити менших братів, тих, котрі страхом смерті трималися в полоні пекла, і дати надію воскресіння в життя вічне. Сказав Господь: «Я співслужитель тобі й братам твоїм, котрі мають свідчення Ісусове. Богу поклонись!» (Об. 19:10).

Отже, все наше життя є підготовкою в Христовій вірі до Страшного Суду, до якого світ готує Сам Ісус Христос. Він сказав: «Нині суд світові цьому, нині князь світу цього буде вигнаний геть. І коли Я буду піднесений від землі, приверну всіх до Себе» (Ін. 12:31-32).

Ось тоді Він скаже тим, хто опиниться ліворуч від Нього: «Ідіть від Мене, прокляті, у вогонь вічний, приготовлений дияволу і ангелам його, бо я голодував і ви не нагодували Мене, знемагав від спраги, і ви не напоїли Мене, був чужинцем і ви не прийняли Мене, був нагим і ви не одягли Мене, був хворим і у в'язниці, а ви не відвідали Мене» (Мт. 25:41-43). Але ж і ці не мали можливості прислужитися Господу у важку для Нього годину, за що ж їх карати! Та й тут Господь спрямовує зір кожного на ближнього свого, кажучи: «Тому, що ви не зробили цього одному з цих менших, то не зробили Мені!» (Мт. 25:45).

Отже, подвиг наш в очах Господніх полягає не в тому, щоб ми лише словами славили Його, а в ділах наших, першим серед яких є любов до ближнього і допомога йому у важких обставинах його життя. Догоджаючи ближньому, ми догоджаємо Самому Господу. Даючи милостиню нужденному, ми даємо її Христу. В цьому полягає суть віри християнської - в любові, як найбільшій і найціннішій рисі характеру в поведінці християнина. Нею Господь вивіряє наші серця і душі, на що вони здатні, бо любов усьому основа. Як не може без основи бути намальованою картина, так і без любові не збудується й духовна людина, так і не зітчеться одяг душі, в якому вона постане перед Господом.

Коли ми з допомогою Божою очистимо свої серця від пристрастей, тоді ми матимемо істинну любов до Бога й ближнього. Вибір сторони (правої чи лівої) за нами - одуматися, розкаятися, виправитися, запастися за той термін життя, який відведений Творцем, єлеєм милосердя і різноманітних добрих справ, докласти зусиль, аби виховати в собі незлобливість, любов і милостивість, терпіння й смирення, покірливість і утримання, щоб принести їх на суд Божий. Ці доброчесності в цьому житі дадуть нам прихильність і благословення Отця Небесного, а в житті майбутньому поставлять нас по правий бік біля Господа. «Віднині блаженні мертві, які вмирають у Господі, - говорить Дух, - вони відпочинуть від трудів своїх, бо діла їхні йдуть услід за ними» (Об. 14:13).

Господь прийде - сьогодні, завтра, через місяць чи рік, але Він прийде на Свій останній Суд, і хто помре грішником без розкаяння, того спіткає велике горе в потойбіччі, бо буде там плакати і ридати, але буде пізно, адже покаяння і прощення дане за земного життя, а в потойбіччі чекає лише суд за нього. Та коли настане час суду Божого не знає ніхто, один лиш Отець Небесний. Тому то: «Неправедний нехай ще чинить неправду, нечистий нехай ще оскверняється; праведний же нехай ще творить правду, і святий нехай ще освячується! Ось прийду скоро, і відплата Моя зі Мною, щоб віддати кожному згідно вчинків його» (Об. 22:11-12). Амінь.

Преосвященний Афанасій,
єпископ Харківський і Полтавський УАПЦ

Пошук

Публікації


<лютого 2012>
ПНВТСРЧТПТСБНД
  12345
6789101112
131415161719
20212223242526
272829    
Банер