Увесь світ іде за Ним!

Вхід Господній в ЄрусалимВ ім’я Отця і Сина, і Святого Духа!

Любі мої брати і сестри!

Ось і підійшли ми до останньої неділі перед Великоднем - неділі урочистого входу Ісуса Христа в Єрусалим. Апостол Матвій описує це так. Коли Ісус Христос разом зі своїми учнями наблизився до Єрусалиму, то спочатку не входив до священного міста, а зупинився біля гори Оливної і послав двох із учнів до села Віфанії, що розкинулося біля підніжжя гори. Він сказав їм: "Ідіть у село, яке перед вами, і вже на вході в нього побачите ослицю прив'язану і коло неї молодого осла, на якого ще ніхто не сідав. Відв'яжіть і приведіть до Мене, а якщо хтось запитає, навіщо ви те робите, то дайте відповідь їм, що вони потрібні Господу. І господар одразу ж погодиться і пошле їх" (Мт. 21:2-3). Учні виконали вказівку, зробивши все так, як звелів їм Ісус. І все сталося, як і пророкував Захарія: "Радій дуже, о дочко Сіону, веселися, дочко Єрусалиму! Ось Цар твій до тебе гряде, справедливий і сповнений спасіння, покірний і їде на віслюкові молодому" (Зах. 9:9).

Але ж чому така тривога серед учнів Христових, чому вони перемовляються поміж собою, чому поглядають на Учителя промовистим поглядом, у якому читалася стурбованість і прохання повернутися назад або обійти Єрусалим стороною?

Згадаймо, що за кілька днів до цього, отримавши повідомлення про те, що тяжко хворий Його близький приятель Лазар і так, що може й померти, Ісус сказав учням: "Ходімо знову в Юдею!" (Ін. 11:7). Учні стривожилися й відповіли: "Чи давно юдеї хотіли побити Тебе камінням, а Ти знову туди йдеш?" (Ін. 11:8).

З цього ми бачимо, яким непростим було життя Ісуса Христа - з одного боку Його славили, Йому поклонялися, як пророку й Господу, а з іншого ж боку Його не розуміли і, більше того, підбурювані первосвящениками і їхніми прислужниками, переслідували, готові були закидати камінням, тобто вчинити самосуд. Ісус говорив їм: "Хто зберігає слово Моє, той не побачить смерті повік" (Ін. 8:51). Але ж для правовірних юдеїв такі слова були святотатством і обурили їх до краю, бо ще до цього Він намагався переконати народ, кажучи: "Якби ви були Авраамові діти, то робили б діла Авраамові. А тепер хочете вбити Мене, Того, Хто сказав вам правду, яку Я чув від Бога. Цього Авраам не робив" (Ін. 8:40). Юдеї ж ще дужче лютували: "Хіба Ти більший за отця нашого Авраама, котрий помер? - кричали вони. - Ким Ти себе робиш? (Ін. 8:53). Ми маємо одного Отця – Бога» (Ін. 8:41). Що було говорити Ісусу на такі їхні слова, коли вони - наслідок людських пристрастей, духовного засліплення, преклоніння перед традицією і владою; як переконати їх в істинності казаного Ним? А, може, краще було піти Собі геть і не розпалювати натовп словами, яких вони не тільки не можуть, а й не хочуть зрозуміти, чи хоча б замислитись над сказаним? Відступитись, врятувавши Себе й учнів від можливої розправи, бо ж іще година відповідна не настала. Але Він незворушно продовжував відповідати, звинувачуючи розбурханий натовп, намагаючись достукатись до їхнього сумління й розуму: "Якби Бог був Отець ваш, ви б любили Мене, бо Я вийшов і прийшов від Бога. Я прийшов не Сам від Себе, а Він послав Мене" (Ін. 8:42). І тут-таки запитував із тугою в голосі: "Чому ви не розумієте мови Моєї? - І відповідав за них: - Тому що не можете слухати слова Мого!" (Ін. 8:43).

Юдеї ще більше дратувалися, кричали кожен щось своє, розмахували руками, тупотіли ногами: "Ми маємо одного Отця - Бога!" (Ін. 8:41). "Ваш отець диявол, - спокійно відказав їм на те Ісус. - Хто з вас може докорити Мені за неправду? Коли Я говорю істину, то чому не вірите Мені? Хто від Бога, той слухає слова Божі, а ви тому не слухаєте, що ви не є від Бога" (Ін. 8:44-47).

Ці слова Господа були для правовірних євреїв громом серед ясного неба, адже їм кинуто страшне звинувачення. Їм, хто вірував в єдиного істинного Бога, сказано, що: "Ваш отець диявол і похоті отця вашого ви хочете виконувати. Він був людиновбивцею від початку і не встояв в істині, бо нема істини в ньому... А коли Я говорю істину, то не вірите Мені" (Ін. 8:44-45). Ще більше дратувалися юдеї, розпалювалися ще більшою ненавистю: "Тепер ми зрозуміли, що демон у Тобі, - не вгавали вони. - Авраам помер і пророки, а Ти кажеш - хто зберігає слово Моє, не зазнає смерті повік" (Ін. 8:52).

Ісус же знову говорить їм: "Істинно кажу вам: перше, ніж був Авраам, Я є!" І ось вже за цими словами, які сказав їм Господь, аби переконати їх у правдивості того, Хто Він є насправді, юдеї не втримались і вхопили каміння, щоб убити Його. Стало зрозумілим, що підбурені й розлютовані люди не здатні прислухатися до значення слів, які їм говорить Ісус, бо ще не настав час їм увірувати, тому в супроводі Своїх учнів Він покинув зібрання.

Про непросте становище Ісуса Христа в Юдеї говорить і те, що Його прихильники боялися навіть ім'я Його вголос промовляти на людях: "Проте ніхто не говорив про Нього відкрито, бо боялися юдеїв" (Ін 7:13), - свідчить Апостол Іоанн. І тому Ісус неодноразово приходив до Єрусалиму таємно, аби хоч у такий спосіб зустрічатися з паломниками та Своїми послідовниками, щоб навчати їх та зцілювати стражденних, а вони в свою чергу, шукаючи Його, змушені були запитували пошепки: "Де Він?" - так Його юдеї ненавиділи, підозрювали й осуджували за намагання поставити Себе вище за Мойсея, чий Закон вони так затято захищали, борючись з Ісусом.

А Він на середині свята увійшов до храму й навчав, а юдеї знову дивувались і говорили: "Як Він знає Писання, не вчившись?" Ісус відповів їм, кажучи: "Моє вчення - не Моє, а Того, Хто послав Мене... Чи ж не дав вам Мойсей Закон та ніхто з вас не дотримується Закону? За що хочете вбити Мене?" Народ сказав у відповідь: "Чи не демон в Тобі? Хто хоче вбити Тебе?" (Ін. 7:15-16, 19-20).

Ця прозорливість злякала первосвящеників, адже їхні лихі помисли були викриті Ним, і тому вони не відважились схопити Його одразу. Його вислів, кинутий їм як звинувачення: "За що хочете вбити Мене?", так злякав їх, що той переляк виразно вимальовувався на їхніх лицях і присутні перепитували один одного: "Чи не переконались начальники, що Він справді Христос?" (Ін. 7:26). А Він прийшов до храму й казав їм: "Ще недовго побуду Я з вами та й піду до Того, Хто послав Мене. Ви будете шукати Мене і не знайдете, а де буду Я, ви не зможете прийти" (Ін. 7:3, 3-34). Як Він збурив цими словами натовп! Люди палко сперечалися, намагаючись зрозуміти смисл сказаного пророцтва, а Він тихим і спокійним голосом втомленого боротьбою чоловіка підливає олії в багаття, що вже й так палахкотіло на все видноколо: "Коли спраглий хто, іди до Мене і пий! Хто вірує в Мене, як сказано в Писанні, з нутра його потечуть ріки води живої!" Він ще дужче сколихнув народ і багато хто, почувши ці слова, говорив: "Справді, Він пророк!" Інші говорили: "Це - Христос!" (Ін. 7:37-38, 40-41). Ще ж інші заперечували: "Хіба прийде Христос із Галілеї?" (Ін. 7:41).

І священики, й богослови аж ніяк не вважали Його за пророка та ще й Христа, бо висміяли Никодима, коли той намагався несміливо захистити Ісуса, відказуючи йому: "Роздивись і побачиш, що з Галілеї не приходить пророк" (Ін. 7:52). Пам'ятаєте, як ще раніше Нафанаїл відповів Филипу на його слова про Ісуса: "Ми знайшли Того, про Кого писав Мойсей у Законі й пророки, Ісуса, Сина Йосифа з Назарету"? Він відповів: "Чи може що доброго бути з Назарету?" (Ін. 1:45-46). Фарисеї просто насміхалися з Нього, хоч і боялися, глузували з Його повчань і пророцтв, з Його висловлювань про Самого Себе, як Сина Божого, посланого Богом на землю. Вони були переконані, що тільки з їхніх вуст може виходити істина, бо вони досконало знали Святе Письмо, адже вони - богослови, а Він всього лише якийсь Син теслі з бідного поселення Назарет! Вони були переконані, що, досконало знаючи Святе Письмо, їм ще вдасться висміяти і відкинути всі Його спокусливі, як вони вважали, висловлювання, якими Він збурював народ, і нацькують обдурених людей на Нього, і з їх же допомогою, тих, хто нині ще поклоняється Йому і вважає за Месію, розправляться з Ним. І вони шукали найменшого приводу, застосовували хитрість і підступність, аби здійснити свій план.

Згадаймо, як на свято Відновлення у храмі юдеї вкотре допитувалися в Христа: "Доки будеш тримати нас у непевності? Якщо Ти Христос, то скажи нам відверто!" (Ін. 10:24). Вони хитрували, бо якби Він тоді назвав Себе Христом відкрито, у них би були всі підстави звинуватити Його (як на їх переконання) в богохульстві й піддати покаранню. Але ця їхня хитрість не могла бути непоміченою Тим, Хто знав усе, і Христос відповів їм: " Я сказав вам, а ви не вірите. Діла, які Я творю в ім'я Отця Мого, свідчать про Мене. Та ви не вірите, бо ви не з Моїх овець... Мої вівці слухаються голосу Мого і Я знаю їх, і вони йдуть за Мною. І Я даю їм життя вічне і вони не загинуть повік, і ніхто не забере їх з руки Моєї. Мій Отець, Котрий дав їх Мені, більший за всіх, і ніхто не може відібрати їх з руки Отця Мого. Я і Отець - одно" (Ін. 10:25.-30).

І знову юдеї вхопили каміння, аби побити ним Ісуса. Але Ісус зупинив їх владним помахом руки й сказав слова, які змусили їх спинитись: "Багато добрих діл показав Я вам від Отця Мого. За котре з них хочете побити Мене камінням?" (Ін. 10:32). Юдеї знітились, але швидко й опанували себе: "Не за добрі діла хочемо побити Тебе камінням, а за богохульство, бо Ти, будучи людиною, робиш Себе Богом" (Ін. 10:33).

Ось воно - для них навіть думка про те, що між ними виявився Той, хто перевищує їх здібностями, розумом, знаннями, можливостями духа та ще й рівняє Себе з Богом, Якому вони поклоняються, а, отже, повинні поклонятися і цьому Ісусу з Назарету, - була нестерпною і ненависною, бо то найстрашніший для них злочин, якщо хтось, будучи людиною, оголосить себе Богом. Адже згадаймо, як поставилися вони до зцілення Ісусом розслабленого в купальні суботнього дня, що заборонялося Старим Заповітом, і цієї заборони неухильно всі дотримувалися, - тоді юдеї стали шукати й переслідувати Його, аби вбити, бо вчинив він це добре діло у священну для кожного правовірного іудея суботу.

Тоді Ісус відповів на їхнє звинувачення в порушенні суботи: "Отець Мій донині творить і Я творю" (Ін. 5:17), а "Хто не шанує Сина, той не шанує Отця, Який послав Його" (Ін. 5:23). Вони ж із ще більшим завзяттям намагалися вбити Його не тільки за те, що порушував суботу, а ще більше за те, що Отцем Своїм називав Бога, рівняючи Себе з Ним. Ісус подає їм ще один аргумент на Свій захист: "Чому ви говорите - Ти богохульствуєш? Тому, що Я сказав: Я Син Божий? Хіба не написано в Законі вашім: "Я сказав ви - боги!?" Якщо я не творю діл Отця Мого, не вірте Мені, а вірте ділам, щоб пізнали і повірили, що Отець у Мені і Я в Отці" (Ін. 10:34-38).

Але й ці слова не заспокоїли іудеїв і вони шукали можливості схопити Його, але Він уникнув їхніх рук і відійшов на протилежний бік Йордану, де раніше хрестив Іоанн, і там перебував у безпеці. Туди до Нього приходило багато людей і там увірували в Нього, бо своїми очима бачили великі чуда, які творив Він. Недарма ж Його так любили і так люто ненавиділи юдеї! А, ненавидячи, на кожному кроці вишукували в Його висловлюваннях і діях докази для звинувачення в богохульстві на ту годину, коли настане час звести з Ним рахунки: чи то тоді, коли учні Його, перебуваючи на полі, зірвали кілька колосків, розім'яли зерно в долонях і з'їли, чи коли Він Сам зцілив сухорукого в суботу. Пам'ятаєте, що Він їм відповів? "Син Людський є Господарем і суботи" (Мк. 2:28), бо: "Субота для людини, а не людина для суботи" (Мк. 2:27). Це в їхньому розумінні Священного Письма було вже занадто - назвати Себе Господарем і суботи! А ще як до цього додати і той випадок, коли Ісус не погребував товариством із митарем і його товаришами та грішниками, й зайшов до його дому та ще й сів до столу обідати з ними, а на запитання книжників до Його учнів, що стояли біля дверей: "Чому Учитель ваш їсть з митниками і грішниками?" (Мт. 9:11), а ті не могли нічого їм відповісти, пролунав грізний голос зсередини будинку: "Не здорові потребують лікаря, а хворі. Підіть і навчіться, що означає: "Милосердя хочу, а не жертви!" - якими словами і яким тоном Він вказує цим богословам, що вони повинні займатися своїм безпосереднім ділом. - "Я прийшов кликати не праведних, а грішних до покаяння" (Мт. 9:12-13).

Чи не від цих днів загибель Його вирішена, бо вже багато хто тільки й бачить, як Він висить розіп'ятий на хресті. І вони дочекаються цієї миті! Але спочатку буде урочистий вхід Ісуса Христа в Єрусалим! Бо Ісус постійно прагнув до Єрусалиму - найбільшого міста, столиці, центру національного, політичного і релігійного життя поневоленої римлянами Юдеї. Тут відбувалися суд і покарання через розп'яття на хресті, чи помилування злочинців. Сюди на свято Відновлення сходилися люди з найдальших куточків країни і, на відміну від жителів Єрусалиму, мешканці інших поселень і міст, які всі ці три роки, коли Господь пророкував і творив чуда та зцілення, приймали Його по дружньому, часто з любов'ю, і саме серед них Ісус мав підтримку, і саме в їхньому оточенні Йому й належало з тріумфом увійти до священного міста, яке не завжди було до Господа прихильним. Тому дванадцять учнів з тривогою спостерігали за Учителем, як Він все ближче підходить до Єрусалиму, але змовчували, нічого не запитувати і не говорили. А Ісус мав Свою мету, якої вони не знали, хоч Він не один раз уже натякав їм про неї.

Коли Ісус ще перебував у володіннях Ірода, там Його застала звістка про смертельне захворювання Лазаря, який жив у Віфанії неподалік Єрусалиму. Але Він почекав ще два дні й тоді сказав учням: "Лазар помер! І Я радію за вас, що Я не був там, щоб ви увірували. Тож ходімо до нього!" (Ін. 11:14-15). Задумаймося над тим, чому Христос сказав Своїм учням, майбутнім Апостолам: "Щоб ви увірували"? Адже Він не сказав їм, що: "Ходімо і Я воскрешу його". Більше того, вони боялися, що там можуть і загинути разом з Ним від рук юдеїв, які шукали нагоди вбити Ісуса, адже недарма Фома підбадьорював їх: "Ходімо й ми і помремо з Ним" (Ін. 11:16).

Зауважмо, що Ісус, знаючи наперед хід усіх подій, готував їх до Свого воскресіння після розп'яття, щоб вони не злякалися, коли Він з'явиться перед ними, бо Дух Святий не зійде на них аж до того дня, коли Він вознесеться до Отця небесного, і збере їх, дванадцятьох, і Матір Свою Марію, і по Його молитві язики вогню небесного зійдуть на них в день П'ятидесятниці. Тож воскресіння Лазаря тілом ознаменувало воскресіння Ісуса Христа і тілом, і духом: "Я є воскресіння й життя" (Ін.11:25), - говорить Він Марфі, сестрі Лазаря. І хоч учні Ісуса й надивилися на безліч зцілень, всяких чудес і, навіть, воскресіння щойно померлих, які Він творив на їхніх очах, але воскрешення Лазаря повинне було змусити Апостолів повірити й у майбутнє воскресіння Його Самого, бо Йому належить воскреснути на третій день після тілесної смерті, як то й пророковано: "Бо Ти не опустиш моєї душі до шеолу, не попустиш Своєму святому побачити тління!" (Пс. 16:10). "Ця хвороба не на смерть, а на славу Божу, щоб Син Божий прославився через неї" (Ін. 11:4), - сказав Ісус учням, коли почув про тяжку недугу Лазаря, бо Він знав, що коли прийде Його час, то вони згадають воскресіння Лазаря на четвертий день після його смерті, і зрозуміють те, що повинні зрозуміти.

До Марії і Марфи у Віфанію з Єрусалиму прийшло багато євреїв, щоб утішити їх у скорботі за померлим братом, і разом із жалобними сестрами вони підійшли до Ісуса. Марія з Марфою плакали, плакали і євреї, розжалобився в дусі й Ісус. "Де поклали ви його?" - запитав і заплакав. Вони відповіли: "Господи, піди і подивись!" (Ін. 34-35).

Я все думав - чому Ісус оплакав Лазаря, адже, навпаки, повинен був би радіти, що повертає до життя друга, якого любив? І відповідь вразила мене своєю простотою: воскресіння з мертвих Лазаря, звичайної тлінної людини, було тимчасовим - він повернеться до життя, але прийде час, і знову помре - і тому Христос плакав над смертністю всіх живих, тіла яких, кожне у свій час, зогниють, як гниють перестиглі плоди.

Ісус підійшов до печери, де був гріб, сказав, щоб відвалили камінь, яким було закрито вхід, і коли його волю виконали, мовив до Марфи: "Чи Я не сказав тобі, що коли будеш вірувати, то побачиш славу Божу?", а потім звів Свої очі до неба: "Отче, дякую Тобі, що Ти почув Мене. Я й знав, що Ти завжди почуєш Мене, але сказав для народу, який стоїть тут, щоб увірували, що Ти послав Мене". Сказавши це, голосно промовив: "Лазарю, вийди звідти!" І померлий вийшов..." (Ін. 11:40-44).

Багато юдеїв, побачивши чудо воскресіння Лазаря, тіло якого на четвертий день уже розкладалося й смерділо, увірували в Ісуса й цю звістку принесли в Єрусалим. Терпінню первосвящеників і богословів настав кінець - Назарянин набирав надто великої популярності й сили, а народ уже бачив у Ньому справжнього свого царя, який визволить його від поневолювачів. Та римляни сильніші й придушать повстання, знищивши й місто, й багато його мешканців, не пошкодувавши навіть дітей. І от тоді первосвященик Каяфа сказав: "Краще для вас, щоб один чоловік умер за людей, аніж щоб увесь народ загинув" (Ін. 11:50). Апостол Іоанн пояснює ці слова так: "Це ж він сказав не від себе, але, бувши цього року первосвящеником, пророкував, що Ісус помре за народ; і не тільки за народ, але щоб і розсіяних дітей Божих зібрати в одно" (Ін. 11: 51-52).

А хіба ми, українці - діти Божі, не розсипані по всьому світу, хіба не настав час збирати нас в одне тіло Христове - Українську Православну Церкву з патріаршим престолом у Київі, в єдиній вітчизні Україні, а не по Москвах та Римах, не по всяких закордонах, бо домівка у нас одна-єдина? Настав час! Але ще багато серед нас тих, хто не хоче чути й розуміти, багато таких, хто ще хоче сісти по праву та по ліву руку, тобто прагне влади будь-якою ціною. Це ті, які й Христа Ісуса спочатку переслідували, ганьбили, намагалися побити камінням, не визнаючи Його навіть пророком, а потім і на хресті розіп'яли.

Та давайте подивимось, як же розвивалися події далі? Але спочатку згадаймо те, коли Ісус якось йшов із Своїми учнями в черговий раз до Єрусалиму і вже вкотре почав говорити їм про те, що має статися з Ним: "Ось ми йдемо в Єрусалим і все, що писали пророки про Сина Людського, здійсниться. Бо видадуть Його язичникам, і осміють Його, і зневажать, і оплюють Його, будуть бити і вб'ють Його, але третього дня Він воскресне" (Лк. 18:31-33). Так, учні страхалися таких Його слів, не розуміли їх глибокого змісту, бо кожен думав своє, людське - як би зайняти біля Господа в Царстві, яке вже ось-ось гряде, для себе краще місце. Але першими насмілилися приступити до Нього Яків та Іоанн, сини Зеведея: "Вчителю, дозволь нам, щоб ми сиділи один праворуч Тебе, а другий ліворуч у славі Твоїй" (Мк. 10:37).

Ісус навіть не розгнівався на них, Він лиш гірко всміхнувся. "Не знаєте, чого просите, - відповів їм. - Чи можете ви пити чашу, яку Я п'ю, і хреститися хрещенням, яким Я хрещусь?" Навіть не підозрюючи, про яку чашу Він говорить, вони так зраділи, що ледве не впали на коліна перед Ним в очікуванні Його згоди з їхнім проханням. "Можемо!", - аж похопились вони. Він ще трохи помовчав, очевидно прозріваючи все їхнє життя наперед, а до того ж Йому, можливо, стало прикро й боляче за них, найближчих друзів і учнів, за темряву їхніх душ, яких ще так слабко торкнулося Його благодатне світло, і спокійно відповів: "Чашу, яку Я п'ю, ви будете пити, і хрещенням, яким Я хрещусь, ви будете хреститися". А, ще помовчавши, наче даючи їм і всім Своїм учням можливість усвідомити кожне казане Ним слово, бо вага тих слів велика, Він додає: "Але дозволити сісти праворуч чи ліворуч від Мене - не від Мене залежить, а кому приготовлено". Ще пройшовши, прикликав їх усіх до Себе і сказав їм: "Ви знаєте, що ті, яких вважають князями народів, панують над ними і вельможі їхні управляють ними, але між вами не так буде: хто хоче бути більшим між вами, нехай буде вам слугою. Бо і Син Людський прийшов не для того, щоб Йому служили, а щоб послужити і віддати душу Свою за викуп багатьох" (Мк. 10:3, 8-45). Цими словами Він розкрив суть вищого призначення, яке Він узяв на Себе, і хотів, щоб вони не тільки правильно його зрозуміли, а й після того, як Він покине їх, щоб вони уникали перших місць, дивлячись на Його приклад, і гідно послужили людям, проповідуючи Євангелію спасіння.

vxid erusalim

І ось, нарешті, Ісус вирішує йти до Єрусалиму. Велике чудо воскресіння Лазаря стало передвістям смерті й воскресіння Самого Христа, а відтак і передвістям загального воскресіння всіх померлих. Про це й свята наша Православна Церква нині співає: "Загальне воскресіння перед Твоїм стражданням запевняючи, з мертвих воскресив єси Лазаря, Христе Боже".

Учні підводять до Нього молодого осла, на якого ще ніхто не сідав. Це дуже суттєво, бо Ісус не міг в'їжджати до міста на коні, як то урочисто на конях чи коштовних колісницях в'їжджали земні царі до своєї столиці, сповнені гордості й пихи за перемогу їхнього війська над ворогами, адже царство Його: "Не від світу цього" (Ін.17:36).

Ісус сідає на молодого осла, очевидно первородного, і в супроводі євреїв, яких багато приходило до Віфанії, щоб подивитися на воскреслого Лазаря, а також паломників, які проходили через це поселення до Єрусалиму на свято Пасхи з Галілеї і радо приєдналися до Його урочистої подорожі в столицю, бо хотіли бачити Христа своїм царем. Йдучи перед Ним і позаду, народ вигукував: "Осанна! Благословенний Той, Хто йде в ім'я Господнє, Цар Ізраїлю!" (Ін. 12:13), люди клали Йому під ноги пальмове віття, стелили свій одяг і знову славили: "Благословенний Цар, що йде в ім'я Господнє! Мир на небесах і слава в вишніх!" (Лк. 19:38). Таким чином, подорож Ісуса Христа до Єрусалиму на страждання, на ганебну смерть перетворилася на всенародне поклоніння, урочисте вшанування входу царя на своє царство. І якщо раніше Він відхиляв намагання євреїв проголосити Його своїм царем, то цього дня навіть на осла сідає, щоб народ згадав пророцтво про прихід свого царя на ослові.

Фарисеї, наполохані таким величезним розмахом народної підтримки, особливо коли звідусіль залунало: "Цар юдейський!", звернулися до Нього: "Учителю, заборони учням Твоїм!" (Лк. 19:39). Ісус же голосно і владно кидає їм виклик, який видавав у Ньому Бога: "Коли вони замовкнуть, то каміння кричатиме!" (Лк. 19:40). Наче цими словами говорив їм, що коли вони не зрозуміли, Хто Він, коли й ці прозрілі люди не переконали їх, то тоді каміння закричить їм про те, що Син Божий переможно вступає в Єрусалим. Багато хто з фарисеїв казав: "Увесь світ іде за Ним!" (Ін. 12:19).

Христос свідомо входив у Єрусалим на страждання як очікуваний багато століть єврейським народом Месія, як їхній цар юдейський. Він виконав Своє призначення: пророкував, навчав народ, як первосвященик служив йому, страждав ради Бога і, врешті, приносив Себе в жертву за гріхи світу, щоб цей світ змінився, отримавши надію на спасіння. Три роки Він благовістив про Царство Небесне як Царство Боже і як духовне перетворення людини й цілого народу. Він сподівався, що Єрусалим зрозуміє Його, піде за Ним, як царем Царства небесного, а натомість Сам зрозумів, що швидше каміння заголосить, аніж камінне серце Єрусалиму зрушиться. І Христос, наблизившись до Єрусалиму, не прокляв його, хоч і знав, що тут на Нього чекає осудження і смерть, а, розкриваючи жахливу долю міста, заплакав над ним: "О, коли б ти хоч у цей твій день зрозумів, що потрібно для миру твого! Та нині це закрите від очей твоїх. Бо прийдуть на тебе дні, коли вороги твої оточать тебе валом, і обложать тебе, і стиснуть тебе звідусюди. І зрівняють тебе з землею, і повбивають дітей твоїх, і не залишать в тобі каменя на камені за те, що ти не зрозумів часу відвідання твого" (Лк. 19:42-44).

А чи зрозумів український народ всю значущість відновлення Української Православної Церкви з патріаршим престолом у Київі? Чи зрозумів народ, що нині ідея Помісної Української Православна Церкви входить в життя України, єднає нас в ім'я Христове з волі Божої заради спасіння українського народу, який багато століть у сподіванні чекав духовного й національного визволення? Якщо значна його частина в нестямі кричить на рідну Церкву: "Розпни її!", то скам'яніле серце інших мовчить. О, не приведи, Господи, щоб закричало каміння, нехай страшна доля Єрусалиму обійде Україну стороною. А ми будемо славити Христа Спасителя, Який помер і за наш народ, а Своїм воскресінням посилає й українському народу надію на спасіння, єднаючи нас в рідну Церкву. "Прийшла година прославитись Сину Людському" (Ін. 12:23). Амінь!

Преосвященний Афанасій, єпископ Харківський і Полтавський

Пошук

Публікації


<квітня 2012>
ПНВТСРЧТПТСБНД
      1
234567
9101112131415
16171819202122
23242526272829
30      
Банер