Тільки в любові перемога

Arch MychailПравославне розуміння хвороб людини полягає в розумінні того, що вони є наслідком її гріховної природи. І попускаються вони Богом як лікування духовне від пристрастей, що гніздяться в душі людини. "Милосердя Боже проявляється тим, – пише преподобний Серафим Саровський, – що тіло виснажується хворобами: від цього слабнуть пристрасті і людина приходить до тями; та й сама недуга тілесна здебільшого зароджується від пристрастей". І як би ми не лікували тіло всілякими медичними методами, але основа хвороби – пристрасть гріховна, залишається в душі, а саме на неї і вказав Господь хворобою.

Якщо людина, відірвавши свій зір від землі й звівши його хоч на мить до неба, усвідомить те, що все зовнішнє є продуктом внутрішнього, то вона одразу ж візьметься до роботи над своїм духовним станом. Це все одно, що, побачивши бруд на руках, ми їх миємо, аби стали вони чистими. Але ж, маючи душу, забруднену гріховними пристрастями, намагаємося лікувати медикаментами їх наслідок – хвороби тілесні. І, незважаючи на програш у цій невдячній боротьбі, не хочемо усвідомити, що для зцілення від зла, тобто тілесної недуги, слід спочатку вилікувати себе від того, що складає її основу в людині – зло духовне, пристрасті невтримні, бо там, де пристрасті, туди легко проникає дух темряви – демон, і там немає місця духам світла.

Ми боремося проти того, кого впустили добровільно, а коли впустили добровільно, то тільки так само добровільно можемо його й позбутися. Але для цього потрібно мати силу волі, аби приборкати гординю – прояв дії демона в нашому серці, і впасти на коліна перед Господом. Тобто визнати над собою таким чином зверхність духовного начала. Основа ж духовного начала – віра в Бога, віра в Господа Ісуса Христа. Віра й навчить нас керувати внутрішнім, тобто духовним нашим світом, бо, не вміючи керувати світом внутрішнім, ми не в силі переінакшити і світ зовнішній, матеріальний, адже це одне й те ж. Як сказав Господь: "Підніми камінь і Я там".

Святитель Тихін Задонський, говорячи про хвороби, робив таку настанову: "О, недуго, гіркі та здорові ліки! Як сіль попереджає гниття риби або м'яса, так і будь-яка хвороба зберігає дух наш від гниття й тління гріховного, і попускає пристрастям, червам духовним, зароджуватися в нас".

І знову ж таки, відніми хворобу, що зостанеться в душі? Гниття й тління гріховне. Звідси випливають і православні методи лікування, де оголошується боротьба (брань) і знищуються пристрасті й гріховне тління деформованої природи нашої душі, які й породжують хвороби і які є протилежними святості й любові. Бо є лише одна людська природа – Божа, адже людина творена Богом за подобою Своєю і основа в неї духовна. Підходячи до вирішення матеріальних проблем з одного, матеріального боку, і відкидаючи бік духовний, ми нічого не досягнемо і стоятимемо на місці. А стояння на місці – затхлість і, врешті, загибель.

"Відніми гріх, і хвороб не буде, адже вони бувають в нас від гріха, – стверджував Святий Василій Великий. – Звідки недуга? Звідки ураження тілесні? Господь створив тіло, а не хворобу; душу, а не гріх".

Роз'єднуючи їх, ми відкидаємо кладку через річку і втрачаємо зв'язок між двома берегами. Але ж хочемо діставатися як одного, так і другого берега, не поєднуючи їх навіть хиткою кладочкою! Доки ми не затямимо цього, то нам немає на що сподіватися. А позаяк немає на що сподіватися людині, то немає на що сподіватися і світові, Україні нашій зокрема. Ми приречені постійно перебувати під владою темної сили, сили зла, яка діє в нас незалежно від того, віримо ми в неї, чи ні. Вона править і нами, і нашими керівниками. Тому й маємо ми нині таку озлобленість у суспільстві, якої не було ні під час війни, ні в голодомори.

Який же вихід? І чи є він взагалі? А хіба немає виходу з будь-чого? Такий вихід завжди є. Він – у вірі, тобто в такому стані нашої свідомості, коли вона, наша свідомість, до того безприв'язне невидиме створіння, яким міг будь-якої миті управляти лише невидимий їздовий – темний дух, демон зла й гордині, переходить в інший стан, стан покори волі Божій. Не я дію, спираючись на власні пристрасті й відгукуючись діями на їхні веління, а Бог діє в мені через Свою волю, бо я увірував у Нього і поселив у своїй душі. А Він може поселитися в ній лише за умови мого цілковитого впокорення Йому, Його волі. Тоді й будуть упокорені темні сили зла – демони, про яких Ісус Христос сказав, що їх можна вигнати тільки постом та молитвою.

Тобто, постуючи, ми впокорюємо тілесні пожадання, найогиднішим продуктом яких є гординя, а молячись, ми впокорюємо духовні прагнення, які володіють нами, доки в нас перебуває темна сила. Бо вже тоді, очистившись, ми маємо духовну силу настільки велику, що вже можемо побороти їх і змусити залишити як нашу душу, так і наше тіло, бо, не володіючи душею, вони не можуть володіти й тілом.

Хворе суспільство – хвора кожна окрема людина і немає жодної хоча б відносно здорової людини. І чим далі, тим стан загальної стагнації – окрема людина – народ – держава, поглиблюється і цьому страшному, всезнищуючому процесу немає зупинки, бо не може ніяк зупинитися найменша часточка суспільства – окремо взята людина. А вона повинна зупинити саму себе і тільки вона сама в змозі це зробити. Доки цього не усвідомити, доки не зупинитись, то не можна ні просуватися вперед, ні зростати, щоб мати засоби до покращення існування, бо ми не застосовуємо найбільшу, наймогутнішу силу – духовну. Чому?

Ось тут і виступає наслідок зворотної дії, який нам заробили попередні покоління. Нас, нинішніх, дістало те всепоглинаюче зло, яке творили наші попередники за соціалістичної революції, ленінських і сталінських репресій, – воно проявилося у двох вимірах: озлобленні окремо взятої особи, яке не має під собою хоч якогось підгрунтя, та інертності, невтручання, яке приносить не менше, а може й більше зла, ніж активна боротьба й насилля (маю на увазі не стільки фізичне, як принуку до роблення дій, спрямованих на збудування як кожної особи – часточки нації, так і збудування всієї держави – єдиного національного тіла). Ми маємо нині такий стан, при якому ні низи не роблять поруху до активних дій відтворення національної основи, ні верхи – державна еліта – не спонукають своїми керівними діями до відродження власне українства. Тобто, в загальнонаціональному тілі не робиться ні духовної, внутрішньої, ні зовнішньої роботи по оздоровленню вже майже смертельно хворого суспільства, охопленого руйнуванням як самого себе, так і окремо взятої людини – українця за своїм родоводом. Вчинено найстрашніший злочин світобудови – зруйновано рід, а з цим втрачено й відчуття родини, той одвічний поклик, який кличе тих же журавлів у вирій незалежно від того, хочуть вони летіти, чи ні. І це є нині головною причиною такої жахливої як духовної, так і тілесної руїни в Україні.

Саме тому темна сила, царство демонічних енергій в окремо взятій людині, в усій повноті української нації руйнує і оскверняє віковічні набутки, які є основою людини, нації і відроджуваної держави.

Я пишу "відроджуваної", але покищо держави саме української й не відроджують, намагаючись із напівмертвого тіла створити щось нове. Зліпити те, що ніколи не зліпиться, як не стуляться дві різнополюсні половинки магніта. Господь-Бог, наш Творець знає одне лиш тіло, в яке Він вдихнув дух, тобто життя, – українське, в якому живе і дух український. Тому Господь визнає тільки відроджене по суті своїй українське тіло і дасть йому вічність. Все ж інше подібне до ракової пухлини і приречене на загибіль або знищення тим же Творцем.

А ми ніяк не усвідомимо того, що без боротьби, без руйнування неприродно збудованих частин тіла, які тіло відторгає, а ми вперто за них тримаємося, без руйнування Руїни, досягти позитивного наслідку в нашій ситуації неможливо. Без боротьби духовної перш за все. Тільки в ній народжується і здорове тіло, і здоровий дух, або навпаки – здоровий дух і здорове тіло. Дух у цій боротьбі виступає на перший план. Він – основа всього іншого. І хто володіє цим духом – сили темряви, зла чи сили світла і добра, той і визначає, якою є людина, а, відповідно, й нація, й держава.

"Що ж найбільш корисно і потрібно? З'єднання з Богом і спілкування з Ним за допомогою любові. Втрачаючи цю любов, ми відпадаємо від Нього, і, відпадаючи, піддаємося різноманітним і всіляким недугам", – говорить прп. Серафим Саровський.

Цей закон діє в однаковій мірі як на окрему людину, так і на цілу націю, так і на всю планету, і на весь всесвіт, а на вершині цього закону знаходиться сам Отець Небесний, тому ми й називаємо Його Вседержителем. А він не терпить роздвоєння душ. Той, хто має роздвоєну душу, тобто діє, як кажуть "вашим і нашим" (в загальнонаціональному і в особистому планах), той, врешті, отримує в покарання найстрашніші хвороби, невиліковні – шизофренію, коли людина сприймає ілюзію за реальність і не усвідомлює цього. Роздвоєна в своєму духовному стані нація теж стає одержима психічним розладом і творить те, що ми спостерігаємо нині в Україні, не усвідомлюючи, що це самознищення.

Відречення від власного "Я", тобто даної Богом при творенні автентичності й усіх її ознак, карається Господом як найтяжчий гріх: найстрахітливіші катастрофи, що відбирають величезну кількість життів, масові епідемічні захворювання, від яких немає зцілення, і багато чого іншого, що на даний час неможливо навіть уявити, але воно буде, бо висить дамокловим мечем щомиті нашого життя. Наша підсвідомість відчуває, а психіка переносить жахливий стан невизначеності того, що буде з майбутнім нації – чи розвиватиметься вона єдиним цілим, а, отже, й здоровим організмом, чи її асимілюють, розчинять серед представників іншої, до цього панівної, а, отже, й зверхньої нації, яка, хочемо ми того чи ні, а душею нашою (не розумом) сприймається як насильниця, а звідси й відчуття упослідженості, приниженості, що, врешті, виливається в злобливість, злочинність, розтління основ людської сутності, а за ним – виродження.

За цими психічними відхиленнями і розладами, які призводять до руйнування нації й держави, стоять знов же таки сатанинські сили, які й рухають руйнівні процеси, бо панують над нашими душами – чи простих людей, чи керівників.

І ось тут наступним актом буде вже наслідок більш віддалених подій, замішаних на духовному упокоренні – спочатку за часів Переяславської Ради і Мазепи, коли українці, зрадивши свого поводиря, який очистив свій дух від демонів темряви і заповнив його духами світла, щоб здолати тих же демонів у цілій нації, повівши її до світла першотворення, – все ж обрали демонів зла, перейшовши у ярмо до москалів, тобто зламавши свою духовну основу і викликавши за цей злочин гнів Творця.

Тепер же настануть часи, коли тодішня поразка, хоч і упокорила, але не вбила той дух, який заповнив її за визвольних часів Хмельницького, а ще раніше за славних часів Київської Руси, призведе до повстання духа світла, який уособлює в собі свободу вибору, надану Отцем Небесним ще з початку, і поведе народ на боротьбу (тоді ніхто не впізнає до того сумирних українців – такими жорстокими й войовничими вони стануть, повівши визвольну боротьбу тими методами, і ще жорстокішими, якими упокорювали їх). Все має свій зворотній бік, для якого теж настає свій час перемоги. Бо ми, кинувши себе під ноги іншому народові, хоч і підсвідомо, але затаїли в собі, давши жити, духа образи, приниження – поживу духу темряви, і коли ми скинули із себе ярмо залежності, то всі сили зла й виперли на поверхню. Але це лише початок, а буде розвиток і завершення. Не дай, Боже, дожити до тих часів, хоч наслідком буде утвердження, нині таке бажане, але через духовне роздвоєння державних поводирів, таке віддалене і... закривавлене.

Все це через те, що ні насилля, ні ненасилля, тобто боротьба і невтручання не зачіпають коренів Зла, яке тому й панує.

І тут ми підходимо до головного пояснення того, що ж викорчовує корені Зла, без яких воно втрачає будь-яку силу і засоби до існування. А головне в усьому – любов, без якої ми відпадаємо від Бога, Отця нашого Небесного, роз'єднуємося з Ним, бо з'єднаним з Богом можна бути тільки любов'ю. І любов'ю, перш за все, до кожного окремо взятого українця, до всієї нації, а всієї нації до окремо взятого українця, своєї найменшої часточки, без якої і нація нездатна існувати.

Якщо є така всеохопна любов, яка тримає дух народу в повному здоров'ї: тілесному і духовному, то немає тоді в душі духа упокорення, образи, а, отже, і озлоблення, і наповнюються тоді душі кожної часточки цілого народу любов'ю до всього, а найперше до ближнього і до Бога, тоді є і спілкування з Богом, тоді переважають духи світла в душах. А там, де світло, там і здоров'я, бо світло вигонить темряву, а з нею і духів недуг усяких. Тільки просвітлення свідомості Божою вірою і любов'ю здатне подолати потусторонніх духів зла, адже Боже світло нездолиме, бо воно панує над усим і лиш воно здатне або змінити, або подолати.

З архіву преосвященного Афанасія,

єпископа Харківського і Полтавського УАПЦ

«Добродій», №44, 2001 р.

Пошук

Публікації


<серпня 2014>
ПНВТСРЧТПТСБНД
    123
45678910
11121314151617
181920222324
25262728293031