Молімось за Україну

svicha«Ваше преосвященство, єпископе Афанасію! Моє ім’я Мілен Маринов, я із Болгарії. Причина мого звернення – це прохання, щоб ви оголосили групове моління за мир і благоденство в Україні.

Ваше преосвященство, ви знаєте, яка ситуація в Східній Україні, де немає миру, а люди залишають свої будинки. Це братовбивча війна, якої не повинно бути. Я не розуміюся на політиці, але знаю, що найголовніше – мати мир.

В Болгарії також була організована така групова молитва. Це відбулося тоді, коли наші болгарські лікарі були затримані режимом Муамара Каддафі в Лівії. Вони були незаконно заарештовані, їх утримували кілька років, а потім приговорили до страти. Болгарська Православна Церква зібрала три наші чудотворні ікони в столиці у храмі-пам’ятнику «Олександр Невський» й закликала людей до групової молитви за наших лікарів. Дуже швидко після того, вони були звільнені (про це є офіційна інформація нашої Церкви).

З вашого дозволу я хотів би поділитися з вами цікавою інформацією. В історії людства було два групових моління. Одне з них було в Японії до закінчення Другої світової війни. Через якийсь час стало відомо, що проти Японії було заплановано масовані бомбардування, які, так чи інакше, були відмінені. Вважають, що це «чудо» сталося через спільне моління великої кількості людей.

Другий випадок стався в Англії в першій половині минулого століття, не пам’ятаю точно коли. Після спільної молитви вчитель Петр Донов сказав, що ця молитва буде джерелом світла й добра протягом кількох десятиліть для Англії. Я не знаю, що сам е спільна молитва є причиною процвітання цих народів на даний час, але їх благополуччя є фактом.

Ваше преосвященство, єпископе Афанасію, будь ласка, організуйте таку спільну молитву для встановлення миру в усій Україні, для дружби і взаємного порозуміння між слов’янськими народами, для духовного процвітання всіх слов’ян!!!

Ваше преосвященство, я бажаю вам міцного здоров’я й багато посмішок!

Дякую за увагу.

З повагою Мілен Маринов».

Цей лист на електронну адресу нашої Харківсько-Полтавської єпархії УАПЦ прийшов кілька днів тому. Він мене дуже вразив своєю безпосередністю й щирістю, тим паче, що ще ніхто до цього часу не звертався до мене з подібним проханням не тільки із закордону, але й у нас, в Україні, – ні на адресу «Добродія», ні на електронну пошту. На жаль, в Україні не відбулося такого підйому віри й релігійності, як у братів наших болгарів у скрутний час. Наші храми так і не наповнилися віруючим людом навіть недільних днів, які людина за Божим заповітом повинна віддавати Отцю Небесному, тобто відвідувати богослужіння в храмі Божому, молитися (не лише в неділю, а й кожного дня) та ін.

І все ж, маю переконання, що «добродіївці» молитовно підтримують захисників Вітчизни впродовж усього часу агресії, адже спільні моління через нашу газету «Добродій» ми оголошували кілька разів ще з початку Майдану, а також і тоді, коли розпочалася агресія Росії проти України й не припиняли їх до цього часу.

Але, незважаючи на інформаційну активність в Інтернеті, а також волонтерів і, власне, громадян, які здають гроші, продукти, різні речі в АТО, мене тривожить інше - заспокоєння, яке спостерігається в суспільстві і яке може скоро перерости в байдужість. А це вже страшно. Тому з особливою силою підноситься роль Церкви у вихованні християнських чеснот любові до Батьківщини, до ближнього, жертовного подвигу в захисті рідної землі де б то не було, відваги й мужності не лише у боротьбі з зовнішнім ворогом, а й внутрішніми супостатами, які рахма лізуть до влади, аби й надалі наживатися на людському горі, біді й нестатках, адже коли низька духовна культура народу, ним легше управляти й наживатися на його праці. Великого значення набуває виховання поваги до старших, до матері, до жінки взагалі.

Але одночасно з цим на плечі Церкви лягає й інший обов’язок, яким серйозно не займаються ні відповідні партії, ні молодіжні організації, ні, тим паче, начебто патріотична влада, - національно-патріотичного виховання не тільки молоді, а й усього народу. Відсутня ідея, відсутня ідеологія, а тому перспектива зміцнення й утвердження української нації таким чином стає сумнівною.

Тому треба хоча б Церквам взяти на себе це доленосне навантаження, але за однієї умови - розмежування духовності релігійної й духовності світської в межах Церков, бо Церква є Тілом Христовим, а не політичним майданчиком. Треба так підійти до цієї проблеми, щоб не перетворити Церкву в політичну організацію в рясах. Але все одно робити щось треба. Ми не маємо права віддати душу нашого народу на відкуп загребущим і завидющим, для яких найголовнішою метою їхнього життя є накопичення статків будь-якою ціною. Навіть ціною тисяч загиблих і скалічених молодих людей, квіту нашої нації, навіть майбутнім цілого народу. І тут наша спільна молитва поєднає окреме в ціле, зробить кожного свідомим свого призначення на землі, свідомим своєї національної суті, а отже й непереможним.

Молімося й шануймося, бо ми того варті!

Слава Ісусу Христу! Слава вільній Україні!

Преосвященний Афанасій, єпископ Харківський і Полтавський УАПЦ

"Добродій", №17, 12 вересня 2014 р.

Пошук

Публікації


<листопада 2014>
ПНВТСРЧТПТСБНД
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
242526272830