Слава героям і подвижникам України

prop ugorniki2013Слово преосвященного Афанасія, єпископа Харківського і Полтавського, виголошене на богослужінні під час святкування 1025-річчя Хрещення Руси-України та десятої річниці відродження Спасо-Преображенського Угорницького чоловічого монастиря

Дорогі мої брати і сестри!

Цього серпневого дня ми вшановуємо сім братів Маккавеїв, їхню матір Соломею та вчителя Єлеазара. І слово моє про жертовний подвиг цих мужніх людей, подвиг, який сяє крізь більше ніж дві тисячі років до наших днів. За що ж ми шануємо цих братів Маккавеїв, які народилися за сто п’ятдесят років до Різдва Христового і, власне, не мали ніякого відношення до християнства?

А за те, що вони стали першими в історії людства подвижниками, які безстрашно пішли на смерть, непохитно тримаючись віри своїх батьків, і своєю кров’ю окропили хресний шлях мучеників за віру Христову. Той тернистий шлях, яким пішла безліч мучеників християнських, що не зрадили віру в Христа, Який і Сам пішов цим же шляхом, освятивши його праведною кров’ю, пролитою на хресті розп’яття.

Вони повстали за батьківську віру і підняли свій народ на боротьбу проти чужорідного поневолення. Не просто для завоювання нових земель для своїх правителів, як то було поширено в ті далекі часи, а навпаки, – вперше в історії людства піднялися на боротьбу за волю свого народу, за волю рідної землі. І та кров, яку вони пролили ще тоді, в древні часи, прообразувала ту святу кров, яку пролив Господь наш Ісус Христос на Голгофському хресті, на тому хресті, який став спасінням і для нас, нинішніх віруючих християн.

Кров, пролита мучениками братами Маккавеями, якою просякла юдейська земля, рознеслася, власне, по всій землі й увійшла малесенькою, невидимою крапелиною в кожне тіло і в кожне серце й розум усіх народів та дала їм розуміння того, що треба відстоювати рідну землю і бути народом вільним. А кров Христа Спасителя освятила нам дорогу до вітчизни Небесної, яку в духовних і тілесних трудах здобувають віруючі люди. А цей шлях, шлях у безсмертне життя, був политий кров’ю тисяч і тисяч подвижників Христових.

Але, все ж таки, чому навіть зараз, через більш ніж дві тисячі років, ми вшановуємо пам'ять саме цих людей – братів Маккавеїв, які до християнства не мають безпосереднього стосунку?

А тому, що їхня подвижницька героїчна кров, пролита у єврейську землю, досягла й нашої української землі й увійшла в серце кожного українця, що народжувався з тих часів, коли ми почали відчувати себе народом, народом єдиним. І коли тисяча двадцять п’ять років тому рівноапостольний князь Володимир відкинув віру в багатобожжя, віру язичницьку, і прийняв Христову віру, а за ним і народ, то хай і поступово, в муках і стражданнях, але ми почали усвідомлювати себе єдиним Христовим народом, усвідомлювати українцями й нацією.

Поступово, тяжко, століття за століттям, але усвідомлення нашої самості, нашої народності вкорінялося в серцях і дало свої гідні плоди за часів Данила Галицького, який об’єднав хай і не всю українську землю, але невід’ємну її частину – галицьку землю – в єдину державу, подавши приклад і всім землям українським, що треба творити власну державу, власну хату, в якій народ повинен жити єдиною родиною, оберігати її, захищати і відстоювати до крові, до покладання свого життя на вівтар рідної Вітчизни.

Якщо перегортати сторінки героїчної історії українського народу в новітні часи, то здебільшого вони починаються саме на цій, на Галицькій землі. Приклад братів Маккавеїв дав тут свої щедрі, рясні плоди. Але якщо відгортати ці сторінки в часи давніші, то після Галицької держави згадуємо славне Запорожжя, коли Богдан Хмельницький, як і брати Маккавеї, кинув клич до українського народу і разом із своїми сподвижниками підняв повстання за визволення українських земель від усіх поневолювачів. Це була героїчна й славна сторінка в історії української нації, коли хоч і великою кров’ю, але всі землі, де жили споконвіку українці, були об’єднані в єдину державу.

Так, вона не встояла, не втримали її в своїх руках соратники Богданові. І знову прийшли поневолювачі на нашу землю українську і роздерли її на клапті, впрягли вільний народ у свої ярма чужі люди. Але приклад братів Маккавеїв, пролита ними кров за рідну Вітчизну, згодом освячена святою кров’ю Господа нашого Ісуса Христа, Який із безмежної любові до Свого народу і заради його спасіння зійшов на Хрест розп’яття, невидимо рознеслася по всій землі й освятила й нашу землю українську, й цю благословенну галицьку землю та породила таке незмірне в історії людства явище, коли у незбагненному порусі соборності, до того століттями роз’єднані люди, що творили народ український, зібралися в єдину злуку, сотворивши вільну українську Державу.

Але сталася та ж сама біда, що й завжди – не зуміли ми захистили своєї Вітчизни і опинилася вона знову в чужих руках. Та вільний дух нашого народу, що вже відчув у своїй душі злет свободи, саме з галицької землі розпочав потужний, безпрецедентний рух за визволення, за волю, за народне вільне життя.

Зброю в руки взяла переважно молодь - тисячі й тисячі молодих хлопців і дівчат – щоб визволити свій край, свою Вітчизну від поневолювачів. Скільки їх загинуло в нерівному бою, скільки їх перетерпіли нелюдські тортури в більшовицьких казематах, коли ворог рвав і шматував їхні тіла й душі, аби примусити їх здатися, щоб через цю зраду й всі інші – їхні батьки, брати й сестри, теж покорилися. Але вони не покорились і їхня праведна кров, що більше двадцяти років визвольної боротьби рясно всотувалася в оцю благословенну землю, вже в нинішні часи, коли Господь миром вивільнив Україну, дала гідний плід – українську Державу.

То якщо ми з вами вже більше двох тисяч років пам’ятаємо й вшановуємо подвиг братів Маккавеїв, то як же ми можемо забути подвиг тисяч і тисяч молодих хлопців і дівчат, можна сказати ще дітей, які пролили свою кров і віддали свої життя, пройшли тортури казематів і страждання в сибірських таборах, передавши нам спрагу волі, що вилилась у нинішню вільну українську державу? Ми повинні передавати цю святу пам'ять своїм дітям, онукам, правнукам і всім наступним поколінням українців, бо якщо ми її забудемо і будемо згадувати лише братів Маккавеїв, то хто ж тоді захищатиме нашу українську землю, хто проллє свою кров і покладе навіть власне життя, коли треба, за неї, рідну?

Тому сьогодні, вшановуючи братів Маккавеїв, пом’янемо ж і тисячі тих героїв, подвижників батьківської віри, що віддали свої життя за волю й незалежність України. Більшість імен героїв визвольної боротьби українського народу ми вже не знаємо, бо вони відійшли у вічність безіменними, але вони записані в Книзі Життя своєю яскравою, незабутньою, але в той же час і сумною сторінкою нашої історії. Та й потім, вони безстрашно проливали свою кров не заради того, аби їх прославляли, а щоб вільно жив народ український і була вільною Україна як держава.

Ще раз вітаю вас із святом поминання й вшанування пам’яті мучеників братів Маккавеїв, матері їхньої Соломеї і вчителя Єлеазара, зі святом винесення Чесних, Живоносних древ Хреста Господнього і закликаю – ніколи не забувайте подвигу молодих українців, ваших земляків, і пролитої ними крові за волю України і нашу славну долю.

Слава Ісусу Христу! Слава Україні! Слава героям і подвижникам України!

Амінь.

Пошук

Публікації


<грудня 2013>
ПНВТСРЧТПТСБНД
      1
2345678
91011121415
16171819202122
23242526272829
3031     
Банер